Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Международный неврологический журнал Том 18, №5, 2022

Вернуться к номеру

Rhythm-movement терапія в комплексній реабілітації неврологічних хворих

Авторы: Сіделковський О., Гаркавенко Д.
Клініка сучасної неврології «Аксімед», м. Київ, Україна
Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, м. Київ, Україна

Рубрики: Неврология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Використання музики та співу в лікувальному процесі відоме з давніх давен. Кінець XIX і початок XX сторіччя можна вважати часом становлення музикотерапевтичної практики як окремого лікувального напрямку. Суттєвий поступ у розвитку музичної терапії в 50-х роках минулого сторіччя був відзначений виникненням трьох терапевтичних шкіл: шведської, американської і німецької. У цей період основні науково-практичні розробки велися у двох головних напрямках — клінічної та оздоровчої музикотерапії. Тоді ж були закладені основи американської школи музикотерапії, що ґрунтується на ортодоксальному психоаналізі З. Фрейда. Інша назва цієї методики — музична фармакологія, створюється перелік (лікувальний каталог) музичних творів різних жанрів і стилів з ретельним описом результатів їхньої дії на організм пацієнта. Флагманами в розвитку музикотерапії у світі є Австрія (Віденська музична академія), Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія, Ісландія (Nordisk Forbund for Pedagogisk Musiktherapie), Велика Британія, де був заснований авторитетний профільний журнал «British Journal of Music Therapy». На сьогодні, переважно в країнах Західної Європи та Америки, успішно функціонують професійні школи з підготовки музичних терапевтів. Функціонально виділяють два типи музичної терапії: рецептивну й активну. Ней-рофізіологічний вплив музики на організм людини пов’язують з більшою активацією структур головного мозку від слухових рецепторів порівняно з іншими периферичними сенсорними системами (зір, тактильна чутливість, нюх, смак). Також відомо, що провідники слуху пов’язані з таламусом — головним центром вегетативної нервової системи, що бере участь у функціональній регуляції роботи всіх органів і систем. Із психофізіологічної точки зору виділяють два типи впливу музики на організм людини: ерготропний (стимулюючий, активуючий) і трофотропний (розслаблюючий, заспокійливий). Існують декілька підходів до підбору музичних творів з метою лікування пацієнтів у різних нозологічних групах, ось деякі з них: izo- і level-принцип (Дж. Альтшуллер), динамічний принцип (Ch. Kohler), принцип комплексного підбору музичних програм (Ch. Schwabe), принцип самостійного вибору «своєї» музики (Г.Г. Декер-Фойгт). В умовах багатопрофільного реабілітаційного центру клініки сучасної неврології «Аксімед» успішно застосовуються основи музикотерапії у хворих з порушенням функції нервової системи й опорно-рухового апарату. Наш досвід використання музикотерапії у хворих з розладами центральної і периферичної нервової системи ми об’єднали під назвою rhythm-movement терапія. Rhythm-movement терапія — це застосування різноманітних за ритмом, тембром, голосом і жанром музичних творів у комплексній реабілітації неврологічних хворих залежно від особливостей уражень нервової системи або опорно-рухового апарату. Використання rhythm-movement терапії і dance-терапії в комплексному лікуванні й реабілітації хворих з ураженням нервової системи й опорно-рухового апарату є ефективним, нескладним та економічно доцільним інструментом у досягненні поставлених завдань.

The use of music and singing in the healing process has been known since ancient times. The end of the 19th and the beginning of the 20th century can be considered the time of formation of music therapy practice as a separate medical direction. A significant push in the development of music therapy in the 50s of the last century was marked by the emergence of three therapeutic schools: Swedish, American and German. During this period, the main scientific and practical developments were carried out in two main directions — clinical and health-improving music therapy. At the same time, the foundations of the American school of music therapy, based on the orthodox psychoanalysis of S. Freud, were laid. Another name for this technique is musical pharmaco-logy; a list (therapeutic catalog) of musical works of various genres and styles is created with a thorough description of the results of their effect on the patient’s body. Flagships in the development of music therapy in the world are Austria (University of Music and Performing Arts Vienna), Norway, Denmark, Sweden, Finland, Iceland (Nordisk Forbund for Pedagogisk Musiktherapie), Great Britain, where the authoritative profile magazine British Journal of Music Therapy was founded. Today, mainly in the countries of Western Europe and America, professional schools for the training of music therapists are successfully operating. Functionally, there are two types of music therapy: receptive and active. The neurophysiological effects of music on the human body are associated with more sensitive activation of brain structures from auditory receptors compared to other peripheral sensory systems (sight, tactile perception, smell, taste). It is also known that the hearing conductors are connected with the thalamus, the main center of the autonomic nervous system, which is involved in the functional regulation of the work of all organs and systems. From a psychophysiological point of view, there are two types of music influence on the human body: ergotropic (stimulating, activating) and trophotropic (relaxing, calming). There are several approaches to the selection of musical works for treating patients in different nosological groups, here are some of them: the iso and level principle (J. Altshuller), the dynamic principle (Ch. Kohler), the principle of complex selection of musical programs
(Ch. Schwabe), the principle of independent selection of “own” music (H.H. Decker-Voigt). In the conditions of the multidisciplinary rehabilitation center at the modern neurology clinic ­Aksimed, the basics of music therapy are successfully applied to patients with disorders of the nervous system and musculoskeletal system. We combined our experience of music therapy in people with central and peripheral nervous system disorders under the name Rhythm-movement therapy. Rhythm-movement therapy is the use of musical works of various rhythm, timbre, voice and genre in the comprehensive rehabilitation of neurological patients depending on the specifics of neurological or musculoskeletal disorders. The use of rhythm-movement therapy and dance therapy in the comprehensive treatment and rehabilitation of patients with damage to the nervous system and musculoskeletal system is an effective, simple and economically feasible tool for achieving the set goals.


Ключевые слова

rhythm-movement терапія; dance-терапія; музикотерапія; музичний терапевт; музична психотерапія; реабілітація; хвороба Паркінсона; когнітивні розлади; емоційні порушення; ураження центральної нервової системи; підвищений м’язовий тонус

rhythm-movement therapy; dance therapy; music therapy; music therapist; music psychotherapy; rehabilitation; Parkinson’s disease; cognitive impairment; emotional disturbances; damage to the central nervous system; increased muscle tone

Використання музики та співу в лікувальному процесі відоме з давніх давен.
Так, у єгипетських папірусах уперше згадується надзвичайний життєдайний вплив музики на організм хворого. Музику наділяли божественною силою зцілювати тіло і душу, заспокоювати розум.
Античний давньогрецький філософ Піфагор вважав, що музика здатна відновлювати втрачену гармонію між Всесвітом і душею людини, вона є нічим іншим, як одухотвореністю математичних образів. 
Мислитель, основоположник європейської філософії, засновник відомої давньогрецької філософської школи Платон вірив у надзвичайний вплив музики, яка може тішити богів і послаблювати їхній гнів, а енциклопедист Аристотель твердив, що музика створює різні стани душі. Він відводив музиці виховну й оздоровчу роль.
У XVII сторіччі А. Кірхер у праці «Phonurgia Nova» виділяв природну музику, яка є часткою гармонійного Всесвіту, і штучну музику, яка є результатом творчості людини.
Кінець XIX — початок XX сторіччя можна вважати періодом становлення музикотерапевтичної практики як окремого лікувального напрямку.
1899 р. видатний невролог Джеймс Л. Корнінг уперше навів науково обґрунтовані дані про ефективність застосування музикотерапії в лікувальному процесі. 
На початку XX сторіччя в роботах фундатора й засновника сучасної неврології акад. В.М. Бехтерєва з’являються дані про сприятливий вплив музики на центральну нервову систему. Під його керівництвом 1913 року було засноване «Товариство для визначення лікувально-виховного значення музики і гігієни».
Зверніть увагу!
Лікувальна музика — це та музика, яка має розслаблюючий, стимулюючий або снодійний вплив на організм людини.
У той же період з’являються дані про використання музикотерапії як анестезуючого, знеболювального засобу, а також підтверджена її ефективність при лікуванні туберкульозу й виразки шлунка. 
Доведений позитивний вплив музики на основні системи організму, особливо на дихальну, ендокринологічну, серцево-судинну, окремо показаний добрий результат у лікуванні когнітивних та емоціональних порушень [2, 3, 7, 8].
У 30-х роках минулого сторіччя відомий психіатр В.О. Гіляровський розробляє лікувальну ритміку для дітей і дорослих. 
Суттєвий поступ у розвитку музичної терапії в 50-х роках минулого сторіччя був відзначений виникненням трьох терапевтичних шкіл: шведської, американської і німецької [4]. 
Слід зазначити, що в цей період основні науково-практичні розробки велися у двох головних напрямках — клінічної та оздоровчої музикотерапії [4, 10]. 
Шведська музикотерапевтична школа, що спирається на концепцію психорезонансу Карла Густава Юнга, була сформована 1948 року А. Понтвіком. 
В основу цієї теорії була покладена здатність музики проникати в глибинні шари психіки, ініціюючи так званий ефект резонансу. Цей феномен призводить до зміни поведінки людини, аж до відчуття музичного катарсису. 
У той же період були закладені основи американської школи музикотерапії, що ґрунтується на ортодоксальному психоаналізі З. Фрейда. Інша назва цієї методики — «музична фармакологія». Створюється перелік (лікувальний каталог) музичних творів різних жанрів і стилів з ретельним описом результатів їх дії на організм пацієнта.
Німецька школа музикотерапії організована 1969 року в Лейпцигу [10]. Основний акцент у практичному використанні цього напрямку  робиться на застосуванні музики в комплексному лікуванні пацієнтів з невротичними й руховими розладами, а також порушенням поведінки. 
Підкреслимо, що флагманами в розвитку музикотерапії у світі є Австрія (Віденська музична академія), Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія, Ісландія (Nordisk Forbund for Pedagogisk Musiktherapie), Велика Британія, де був заснований авторитетний профільний журнал «British Journal of Music Therapy».
Пізніше, у 70-х роках минулого сторіччя, були відкриті музикотерапевтичні центри в Польщі, Румунії, Словаччині та інших країнах. 
На сьогодні, переважно в країнах Західної Європи та Америки, успішно функціонують професійні школи з підготовки музичних терапевтів. 
Одними з піонерів у цій царині вважаються німецький державний музично-терапевтичний інститут під керівництвом проф. Йоганеса Т. Єшена і Віденська вища музична школа під керівництвом Харма Віллмса, X.П. Рейнеке й Альфреда Шмальца.
Основні фізіологічні впливи музичної терапії на організм людини:
— седативний або активуючий вплив на нервову систему;
— зменшення порогу больової активності;
— антистресовий ефект;
— гормонорегулюючий вплив;
— нормалізація частоти серцевих скорочень, рівня артеріального тиску і характеристик пульсової хвилі;
— зниження м’язового напруження;
— покращення координації рухів;
— позитивний вплив на процеси терморегуляції;
— покращання пам’яті й когнітивної компе-
тенції.
Функціонально виділяють два типи музичної терапії: рецептивну музичну терапію, лікувальний ефект при застосуванні якої досягається за рахунок пасивного прослуховування музичних творів, та активну музичну терапію, коли пацієнт безпосередньо сам бере активну участь шляхом гри на музичному інструменті [11, 12]. 
Підкреслимо, що нейрофізіологічні ефекти музики на організм людини пов’язують з більшою активацією структур головного мозку від слухових рецепторів порівняно з іншими периферичними сенсорними системами (зір, тактильна чутливість, нюх, смак) [4]. 
Також відомо, що провідники слуху пов’язані з таламусом — головним центром вегетативної нервової системи, що бере участь у функціональній регуляції роботи всіх органів і систем. 
Із психофізіологічної точки зору виділяють два типи впливу музики на організм людини: ерготропний (стимулюючий, активуючий) і трофотропний (розслаблюючий, заспокійливий).
Важливо знати!
Орган слуху людини (рис. 1)
Орган слуху можна поділити на три частини: зовнішню, середню й внутрішню, або зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. 
Зовнішня частина складається з вушної раковини й зовнішнього слухового проходу. Між зовнішнім слуховим проходом і середнім вухом натягнута барабанна перетинка. 
У середньому вусі є три кісточки (молоточок, коваделко й стремінце). Ці кісточки дуже малі й поєднані між собою.
Ручка молоточка сполучена з барабанною перетинкою, коваделко безпосередньо приєднане до молоточка, а стремінце прилягає до внутрішнього вуха. Усі кісточки рухливо поєднані між собою.
Слід відзначити, що середнє вухо сполучається з носоглоткою вузькою євстахієвою трубою, що дозволяє вирівнювати атмосферний тиск по обидві сторони барабанної перетинки.
Еластична барабанна перетинка під впливом звукових хвиль набуває коливальних рухів. Вона передає коливання на слухові кісточки середнього вуха. Отже, зовнішнє й середнє вухо відіграють роль апарата — провідника звуку до внутрішнього вуха. 
Внутрішнє вухо представлене лабіринтом, що складається із завитки (функціонально пов’язана з органом слуху) і півколових каналів (орган рівноваги). 
Внутрішній простір завитки заповнений лімфоподібною рідиною (перилімфою). 
Стремінце, що передає коливальні рухи, з боку зовнішнього вуха упирається в овальне вікно завитки, локалізоване в зоні основної мембрани. На основній мембрані розташований орган, що сприймає звук, — орган Корті. Орган Корті складається зі слухових клітин і нервових волокон, що відходять від них. Звукові коливання приводять у дію мембрану й орган Корті. 
Кожна ділянка мембрани реагує на звук певної частоти. Мембрана розширюється до верхівки завитки, де сприймаються більш низькі звуки. Звукові коливання прогинають ділянки мембрани, провокуючи подразнення слухових клітин, у яких виникають електричні імпульси. Збудження передається по слухових нервах через підкоркові слухові центри, закінчуючись у скроневій частці кори головного мозку (задній відділ верхньої скроневої звивини й звивини Гешля), що становить слуховий аналізатор.
Реакціями організму на ерготропний вплив музики (переважно мажорний лад) є підвищення частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, пульсу й дихання, розширення зіниць, емоційне збудження.
На противагу ерготропному впливу трофотропний ефект музикотерапії (переважно мінорний лад) проявляється уповільненням частоти дихання й пульсу, м’язовою релаксацією, звуженням зіниць, іноді супроводжується сноподібним компонентом. 
Зверніть увагу! 
Було помічено, що музика епохи бароко викликає відчуття впевненості й спокою, романтична музика звільнює емоції, а народна музика гармонізує та активує емоційний стан людини.
Основні функції музикотерапії [2, 5, 14]:
— регулятивна;
— комунікативна;
— реадаптаційна. 
У профільній літературі нам вдалося виділити декілька підходів щодо підбору музичних творів з метою лікування пацієнтів у різних нозологічних групах, ось деякі з них: izo- і level-принцип (Дж. Альтшуллер), динамічний принцип (Ch. Kohler), принцип комплексного підбору музичних програм (Ch. Schwabe), принцип самостійного вибору «своєї» музики (Г.Г. Декер-Фойгт).
На думку Дж. Альтшуллера, музика повинна відповідати емоційному стану пацієнта (izo-принцип) і з часом мати тенденцію до ускладнення, більш суттєво впливаючи на настрій хворого. 
Динамічний принцип поєднує релаксацію з подальшою стимуляцією внутрішнього стану пацієнта (елемент емоційного закалювання). 
Принцип комплексного підбору музичних програм Ch. Schwabe базується на тривалому (до місяця) підборі музикотерапії, включно з творами композиторів-класиків І.С. Баха, А. Вівальді, В.А. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Мендельсона тощо; заняття тривають не більше ніж 15 хв і включають обов’язковий аналіз пережитих почуттів. 
Запропонований підхід Г.Г. Декер-Фойгта декларує активний вибір музичного твору самим хворим, який, на думку автора, стимулює приємні спогади про пережиті життєві ситуації. 
Найчастіше в музикотерапії використовуються такі жанри та стилі [10]:
— класична музика;
— рок-опери;
— джазові сюїти; 
— популярні арії з опер;
— фольклорна музика.
Зверніть увагу!
Найкращими терапевтичними можливостями відрізняється та музика, яка має властивості «музики душі». 
Величезний емпіричний досвід медиків минулого дає можливість стверджувати, що використання в лікувальних цілях музики І.С. Баха формує відчуття гармонії, порядку, стабілізує негативний емоційний стан пацієнта. Музика В.А. Моцарта, Л. Бетховена, І. Брамса дає гарний ефект у терапії депресивних станів. 
Романтична музика Ф. Шопена, Ф. Ліста, К. Дебюссі має седативний, заспокійливий вплив, а твори М. Мусоргського, П. Чайковського зазвичай використовують при лікуванні складних астеноневротичних станів. 
Деякі лікувальні методики та підходи, що мають музичний супровід [5, 8, 10]:
— музикомалювання;
— пантоміма;
— спів;
— музичні оповідання;
— ігри із залученням ляльки бібабо (у педіатрії). 
В умовах багатопрофільного реабілітаційного центру клініки сучасної неврології «Аксімед» успішно застосовуються основи музикотерапії у хворих із порушенням функції нервової системи й опорно-рухового апарату [9].
Наш досвід використання музикотерапії у хворих із розладами центральної і периферичної нервової системи ми об’єднали під назвою rhythm-movement терапія. 
Rhythm-movement терапія — це застосування різноманітних за ритмом, тембром, голосом і жанром музичних творів у комплексній реабілітації неврологічних хворих залежно від особливостей уражень нервової системи або опорно-рухового апарату. 
Керуючись у своїй практичній діяльності досвідом провідних фахівців у царині музикотерапії, ми звернули увагу на деякі властивості, які, на наш погляд, можуть мати прикладне значення.
Використання співу в пацієнтів із проявами моторної афазії покращує результати реабілітації мовленнєвого апарату за рахунок більш легкого проспівування іноді складних слів. 
Слід зазначити, що спів має дуже виражений позитивний вплив на емоційну сферу хворих та їхню когнітивну компетенцію, особливо коли музичний або фізичний терапевт включає улюблені й знайомі пацієнтам пісні.
Сприятливий терапевтичний вплив на психоемоційний стан пацієнтів із порушенням пам’яті і уваги мають твори В.А. Моцарта, наприклад: «Маленька нічна серенада», симфонія № 40 соль-мінор, фортепіанні сонати ля-мажор, до-мажор.
Залучення саме цих творів (із седативним, заспокійливим ефектом) у хворих з ознаками ураження центрального мотонейрона і, як наслідок, підвищенням м’язового тонусу покращувало проведення занять із кінезітерапії, сприяючи розслабленню м’язів і збільшенню рухової активності в цілому. 
Використання у фоновому режимі оптимістичної легкої музики, наприклад, Jazz Radio, рубрика Paris Café, у процесі реабілітації хворих з ураженням нервової системи й опорно-рухового апарату покращувало загальний емоційний фон, що налаштовувало пацієнтів на продуктивну результативну роботу в умовах залу кінезі- та ерготерапії. 
Звуки природи, спів птахів вважаються найкращим супроводом будь-яких фізичних вправ або релаксування під час перерв між ними.
Відомо, що до найбільш складних, швидко прогресуючих захворювань центральної нервової системи відносять хворобу Паркінсона та інші екстрапірамідні розлади, які дуже часто призводять до значної інвалідизації хворих. Доведено, що музикотерапія і танцювальні вправи відіграють значну позитивну роль у комплексному лікуванні екстрапірамідних захворювань. 
В умовах реабілітаційного центру клініки сучасної неврології «Аксімед» широко застосовується персоніфіковане призначення музикотерапії (rhythm-movement терапія) і dance-терапії (танцювальні вправи) у лікуванні зазначеної категорії пацієнтів. 
Dance-терапія підбирається індивідуально, узгоджується з даними шкали вираженості екстрапірамідного тонусу (О. Сіделковський). 
Так, у всіх пацієнтів із проявами порушень екстрапірамідного тонусу ми рекомендуємо застосовувати розслаблюючу музику, наприклад етюд Шопена № 3 мі-мажор, ноктюрни Ф. Шопена або музику з додатку Jazz radio. При ознаках симптому фризингу — марші (німецькі, французькі). 
На перших стадіях захворювання рекомендована dance-терапія у вигляді елементів танго або вальсу, наприклад нескладний повільний вальс з оперети Ф. Легара «Весела вдова». 
При наростанні симптомів вправи можна виконувати сидячи або лежачи. Рекомендована спокійна музика, наприклад, П. Чайковського («Пори року») або Sting («Shape of my heart»). 
На всіх стадіях захворювання призначається дихальна гімнастика з фоновим звучанням додатку Jazz radio, рубрики Smooth lounge у середньому темпі. 
Отже, використання rhythm-movement терапії і dance-терапії в комплексному лікуванні та реабілітації хворих з ураженням нервової системи й опорно-рухового апарату є ефективним, нескладним та економічно доцільним інструментом у досягненні поставлених завдань. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 10.08.2022
Рецензовано/Revised 25.08.2022
Прийнято до друку/Accepted 08.09.2022

Список литературы

1. Боярчук Е.Д., Виноградов А.А., Шейко В.И., Виноградов О.А. Анатомия, физиология и патология органа слуха: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений (пробный вариант). Луганск: Альмаматер, 2007. 89 с.
2. Блаво Р.Э. Новый путь к самоисцелению. Новосибирск, 2002.
3. Брусиловский Л.С. Музыкотерапия. Руководство по психотерапии. М., 1985.
4. Введение в музыкотерапию / Под ред. Г.-Г. Декер-Фойгт. СПб.: Питер, 2003.
5.  Ворожцова О.А. Музыка и игра в детской психотерапии. М., 2004.
6. Матейова З., Машура С. Музыкотерапия при заикании. Киев: Высшая школа, 1984. 303 с. 
7. Музикотерапія в Україні. Вип. 1. Зб. статей: Пер. з нім. Г. Котовські, К. Поліщук / За заг. ред. Львова О., Вознесенської О. Львів: БОНА, 2018. 76 с.
8. Петрушин В.И. Музыкальная психотерапия. Теория и практика. М., 1999.
9. Сиделковский А.Л. Нейрореабилитация. Основы теории и практики. К.: Паблиш Про, 2022. 592 с.
10. Тихонова Е.В. Музыкальная психотерапия в художественном образовании школьников: Учебное пособие. Екатеринбург, 2011. 84 с. 
11. Шабутін С., Хміль С., Шабутін І. Зцілення музикою. Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. 177 с.
12. Шевченко Ю.С. Музыкотерапия. М., 2007. http://www.vip.consalt.ru/index-3htm. 
13. Davis W.B., Gfeller K.E., Thaut M.H. An Introduction to Music Therapy Theory and Practice. Third Edition: The Music Therapy Treatment Process. Maryland: Silver Spring, 2008. P. 460-473.
14.  Deka Dr. Ankur. Inner Power of Music and Music Therapy. Efi-news.com. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 23 квітня 2012.

Вернуться к номеру