Oral and General Health Том 3, №3, 2022

Актуальність. Пандемія COVID-19 набула значного поширення на території України. Спочатку вся увага була зосереджена на клінічних проявах гострого вірусного захворювання, викликаного SARS-CoV-2. Проте багатьох людей після одужання турбують симптоми, пов’язані з перенесеним COVID-19, що значно знижують якісь життя. Постковідний синдром — мультисистемне захворювання, що характеризується тривалим перебігом і може виникати навіть після відносно легкого перебігу гострого COVID-19. Мета: дослідити характеристику постковідного синдрому (оцінка збереження симптомів після COVID-19 залежно від віку, статі, перебігу й тяжкості захворювання, зв’язок постковідного синдрому й коморбідної патології); проаналізувати частоту виникнення й виявити ризик появи стійких симптомів у людей, які одужали після COVID-19, з метою подальшого менеджменту, заснованого на принципах доказової медицини. Матеріали та методи. Використовували перехресне дослідження, яке проводилося у два етапи: І етап — з березня по квітень 2021 року — охопив пацієнтів, які хворіли на гострий COVID-19 під час першої і другої хвилі COVID-19, ІІ етап — з грудня 2021 року по січень 2022 року — охопив пацієнтів, які хворіли на гострий COVID-19 під час третьої хвилі COVID-19. Осіб було розподілено на дві групи: основна — пацієнти з тяжким перебігом, які лікувалися стаціонарно після перенесеного гострого COVID-19 (І етап — n = 61; ІІ етап — n = 68); група порівняння — пацієнти з легким і середньої тяжкості перебігом COVID-19, які лікувалися амбулаторно (І етап — n = 167; ІІ етап — n = 193). Усі вибірки були збалансовані за статтю. Анкетування проводилося в онлайн-режимі в соціальних мережах і шляхом опитування офлайн пацієнтів КНП «Вінницький обласний спеціалізований клінічний диспансер радіаційного захисту населення ВОР» з подальшою статистичною обробкою отриманих даних у програмах Microsoft Excel, IBM SPSS Statistic, версія 12 (20). Результати та обговорення. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що серед стаціонарних пацієнтів на обох етапах було вірогідно більше пацієнтів віком 50–60 років і 60 років і старших (р < 0,001), натомість серед амбулаторних пацієнтів обох етапів було вірогідно більше пацієнтів віком 18–29 і 30–39 років, що свідчить про зв’язок віку респондентів з необхідністю стаціонарного лікування після перенесеного COVID-19. Оцінено збереження симптоматики постковідного синдрому й отримано такі дані: тривалість до 4 тижнів вірогідно частіше зустрічалась у групі осіб, які лікувалися амбулаторно (р = 0,008 на І етапі; р = 0,005 на ІІ етапі), а понад 12 тижнів — вірогідно частіше зустрічалась у групі осіб, які лікувалися стаціонарно на І етапі (р < 0,001), і 4–12 тижнів — серед осіб, які лікувались стаціонарно на ІІ етапі (р = 0,048). Встановлюючи залежність постковідного синдрому від перебігу гострого захворювання COVID-19, з’ясували, що в осіб, які лікувалися стаціонарно, тривалість гострого періоду захворювання переважно становила > 21 день (р < 0,001), тоді як в осіб, які лікувалися амбулаторно, тривалість гострого періоду захворювання сягала 7 днів (р < 0,001) незалежно від етапу дослідження. При оцінці зв’язку з коморбідною патологією встановлено, що в основній групі спостерігається більша ймовірність поєднання із супутньою патологією, ніж в групі порівняння. З більшою частотою в осіб, які лікувалися стаціонарно, відмічаються такі патології: ішемічна хвороба серця (ОR = 33,088 [CI 9,444–115,930]), артеріальна гіпертензія (ОR = 13,641 [CI 6,547–28,422]), цукровий діабет (ОR = 4,755 [CI 1,915–11,803]), серцева недостатність (ОR = 18,504 [CI 8,200–41,752]), ожиріння (ОR = = 4,828 [CI 2,433–9,581]). Щодо куріння й зловживання алкоголем не показано вірогідних відмінностей. Під час оцінки коморбідної патології з’ясовано, що в кожного восьмого пацієнта спостерігалося поєднання 4 супутніх захворювань, у кожного другого — 3, у кожного шостого — 2, а в кожного п’ятого виявлено принаймні одне. Провівши посистемну оцінку проявів постковідного синдрому, відзначили такі закономірності: за березень і квітень 2021 року (І етап) вірогідно частіше (р < 0,05) у пацієнтів, які потребували стаціонарного лікування після перенесеного COVID-19, зустрічались гастроінтестинальні розлади, розлади опорно-рухового апарату, дерматологічні порушення. Натомість за грудень 2021 року — січень 2022 року (ІІ етап) виявлено вірогідно вищу частоту ураження органів шлунково-кишкового тракту, опорно-рухового апарату, психоневрологічні порушення, органів дихання й дерматологічні порушення в пацієнтів, які потребували стаціонарного лікування (р < 0,05). Висновки. Отже, отримані нами дані свідчать про високу частоту появи стійких симптомів постковідного синдрому, що частіше зустрічаються в осіб старшого віку, які лікувалися стаціонарно й мали більш тяжкий перебіг COVID-19. Слід також зазначити, що під час другого етапу оцінки відмічається вірогідне скорочення тривалості симптомів постковідного синдрому в пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 з > 12 тижнів до 4–12 тижнів. Проте спостерігаються симптоми з боку більшої кількості органів і систем. Отже, у зв’язку з наявністю в пацієнтів широкого спектра симптомів постковідного синдрому є нагальна необхідність застосовувати такі напрямки реабілітації, що будуть покращувати якість життя, відновлюватимуть і підвищуватимуть працездатність, будуть спрямовані на відновлення функцій дихальної системи, опорно-рухового апарату, шлунково-кишкового тракту, нервової системи, а також на розробку заходів психологічної реабілітації і стратегій медикаментозного лікування осіб після перенесеного COVID-19.