Международный неврологический журнал Том 21, №1, 2025
Вернуться к номеру
Фармакотерапія астенічного синдрому: за межами традицій
Авторы: Бурчинський С.Г.
ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Неврология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Резюме
У статті розглянуті медико-соціальні, патогенетичні та фармакотерапевтичні аспекти астенічного синдрому як одного з найчастіших клінічних проявів стрес-залежних порушень. Особливу увагу приділено класифікації, клінічному перебігу та центральним нейрометаболічним і нейромедіаторним механізмам розвитку астенії. Проаналізовані сучасні критерії вибору лікарської стратегії та адекватного фармакологічного засобу з метою реалізації патогенетичної фармакотерапії астенічного синдрому. Розглянуті переваги й недоліки препаратів, що найчастіше призначаються в рамках зазначеного синдрому. Проаналізовані клінічні можливості застосування нової лікарської стратегії лікування — нейроімунофармакологічної. Детально розглянуті імунні механізми, що лежать в основі розвитку астенічного синдрому, зокрема роль у них специфічного білка S100. Відповідно висвітлені переваги використання в лікуванні астенії засобів, що впливають на фізіологічні функції і патологічні зміни білка S100. Обґрунтовано застосування препарату Тенотен як оптимального засобу лікування астенії. Тенотен є інструментом патогенетичної терапії астенічного синдрому, що впливає на основні механізми його розвитку. Розглянуті клінічні дослідження, які є доказовою базою ефективності Тенотену при астенічному синдромі в рамках різних нозологічних форм, особливо при стрес-залежній патології (психосоматика, неврози тощо), щодо комплексного клініко-фармакологічного ефекту та критеріїв безпеки Тенотену. У результаті Тенотен на сьогодні можна розглядати як препарат вибору в лікуванні астенії різної етіології в неврологічній і загальномедичній практиці.
The article considers the medical-social, pathogenetic and pharmacotherapeutic aspects of asthenic syndrome as one of the most frequent clinical manifestations of stress-related disorders. Particular attention is paid to the classification, clinical course and central neurometabolic and neurotransmitter mechanisms of asthenia development. Modern criteria for choosing a drug strategy and an adequate pharmacological agent for the implementation of pathogenetic pharmacotherapy of asthenic syndrome are analyzed. The advantages and disadvantages of drugs that are most often prescribed for the specified syndrome are considered. The clinical possibilities of using a new drug treatment strategy — neuroimmunopharmacological — are analyzed. The immune mechanisms underlying the development of asthenic syndrome are considered in detail, in particular the role of the specific protein S100 in them. Accordingly, the advantages of using drugs that affect physiological functions and pathological changes in the S100 protein in the treatment of asthenia are highlighted. The use of Tenoten as an optimal means for the treatment of asthenia is justified. Tenoten is a tool for pathogenetic therapy of asthenic syndrome, which affects the main mechanisms of its development. Clinical studies are considered, which are the evidence base for the effectiveness of Tenoten for asthenic syndrome within various nosological forms, especially in stress-dependent pathology (psychosomatics, neuroses, etc.) from the point of view of integrated clinical and pharmacological effect and safety criteria of the drug. As a result, Tenoten can currently be considered as the drug of choice in the treatment of asthenia of various etiologies in neurological and general medical practice.
Ключевые слова
астенічний синдром; стрес-залежна патологія; нейроімунофармакологія; білок S100; Тенотен
asthenic syndrome; stress-dependent pathology; neuroimmunopharmacology; S100 protein; Tenoten
Серед багатьох чинників розвитку різноманітних патологій, які мають універсальне значення щодо їх етіології та патогенезу, одне з провідних місць посідає хронічний стрес. Нині ця проблема є особливо актуальною для нашої країни, де в умовах повномасштабної війни значна кількість населення зазнає дії хронічного стресу, що формує потужне підґрунтя для розвитку так званих хвороб цивілізації, куди входять цереброваскулярна і психосоматична патологія, а також неврози [2, 3, 14], тобто основних нозологічних форм захворювань у практиці як невролога, так і сімейного лікаря. Згадані нозології об’єднує первинність ураження центральної нервової системи (ЦНС) на всіх рівнях структурно-функціональної організації мозку — від молекулярного до системного з подальшим розвитком дизрегуляції психоемоційної сфери, внутрішніх органів, центрального й периферичного кровообігу. Тому «хвороби цивілізації» також належать до категорії дизрегуляційної патології.
Важливо підкреслити, що вплив хронічного стресу на головний мозок зачіпає як нейромедіаторний баланс у цілому (тобто механізми центральної регуляції), так і нейрометаболічні процеси на рівні окремих нейронів, а також включає зміни трофічних і пластичних процесів у ЦНС і порушення мозкового кровообігу.
Серед патологічних наслідків дії хронічного стресу чільне місце посідає астенічний синдром.
Астенічний синдром на сьогодні є однією з провідних медико-соціальних проблем. Поширеність астенії в популяції надзвичайно висока. До 60 % усіх скарг хворих, які висуваються при первинному зверненні до лікаря загальної практики або невролога, пов’язані з тими чи іншими проявами астенії [12]. При цьому надзвичайно великим є соціально-економічне значення астенії (витрати на лікування, оплата непрацездатності, зниження ефективності праці тощо), а також її психологічна роль (вплив на соціальні й особистісні контакти, десоціалізація тощо). Тому проблема ефективної діагностики та лікування астенічного синдрому виходить на одне з перших місць у медицині та фармакології.
Астенія, або стан нервово-психічної та фізичної слабкості, проявляється підвищеною стомлюваністю, ослабленням або втратою здатності до тривалої фізичної чи розумової напруги, психоемоційними розладами (тривога, депресія), мотиваційними й сексуальними, порушеннями сну, зниженням апетиту, пам’яті, уваги, гіперестезією, причому конкретні симптоми астенії можуть варіювати залежно від форми і/або стадії патологічного процесу, реактивного стану, віку тощо.
Астенія — загалом синдром неспецифічний. Її поширення значно прискорилося за останні десятиліття, і це істотно впливає на ефективність використання нозологічного принципу в медицині, розмиваючи ланцюжок «конкретна причина — специфічний патогенез і клінічні прояви — нозологічна форма — відповідне етіотропне й патогенетичне лікування». У зв’язку з цим у випадках «хвороб цивілізації» певною мірою важко використовувати традиційні методи терапії, засновані на нозологічному принципі.
Отже, астенічний синдром можна розглядати як патологічно змінену реакцію адаптації нервової системи у відповідь на хронічний стрес, фізичну й психічну перенапругу, екзо- або ендогенні інтоксикації, судинні розлади тощо [1, 6].
Разом з тим у практичній медицині ще не сформувалося ставлення до астенічного синдрому як до окремої, виключно важливої проблеми, що має загальноклінічне значення та заслуговує на специфічну терапію незалежно від конкретної нозології або стану, у рамках яких даний синдром спостерігається. Клінічні прояви астенічного синдрому при різних захворюваннях можуть бути дуже подібними, проте його розвиток може відбуватися цілком автономно і незалежно від клінічної картини конкретного захворювання.
Відповідно до етіологічного критерію астенія поділяється на органічну (45 %) і функціональну (55 %). До найчастіших причин органічної астенії належать інфекційні, ендокринні, неврологічні, онкологічні, гематологічні захворювання, порушення функції шлунково-кишкового тракту органічної природи, а також патологія імунної системи. Розвиток функціональної астенії пов’язаний з порушеннями психічної сфери (тривога, депресивні розлади, циклотимії), нервової системи (неврози), різними реактивними станами (хронічний стрес, перевтома, післяпологовий період, стан після інфаркту, алкогольна абстиненція тощо) [6, 7]. Особливо слід відзначити астенію, що виникає при старінні, як порушення реакції адаптації організму до природних змін на етапі пізнього онтогенезу, а також астенію, що супроводжує значну кількість форм психосоматичної патології (синдром подразненого кишечника, передменструальний синдром, гіпертонічна хвороба тощо). Нерідко астенія розвивається при частій зміні часових поясів і порушеннях біологічних ритмів (десинхроноз).
Різні методи діагностики дозволяють виявити той чи інший тип астенії — реактивний, соматичний, психопатологічний тощо. При цьому основними диференціально-діагностичними ознаками астенічного синдрому, що дозволяють відокремити його від простої втоми, служать: відсутність прямого зв’язку з попередньою фізичною або психічною напругою, відсутність ефекту навіть від тривалого й повноцінного відпочинку, супутні когнітивні й емоційні порушення, неефективність традиційних загальностимулюючих засобів (кава, водні процедури, сауна тощо).
Принциповою відмінністю астенічного синдрому від простої втоми є те, що втома виникає внаслідок виснаження енергетичних запасів, тоді як астенія є наслідком порушення регуляції використання енергетичних ресурсів.
Патогенез астенічного синдрому досить складний, ще не всі його аспекти з’ясовано. Однак немає сумнівів, що провідну роль у ньому відіграють порушення діяльності ретикулярної активуючої системи (РАС) і тісно пов’язаних з нею структур лімбічної системи.
Ретикулярна активуюча система являє собою складне комплексне багатоланкове утворення, що забезпечує передачу висхідних активуючих імпульсів від спинного мозку через нейрони стовбура до підкіркових структур (таламуса, гіпоталамуса) і далі, через відповідні таламокортикальні шляхи, до кори великих півкуль [21]. За сучасними уявленнями, РАС є провідним компонентом, своєрідним диригентом регуляції енергетичного потенціалу організму. РАС бере участь у забезпеченні рухової активності, регуляції ендокринної та вегетативної нервової систем, сенсорної сфери. При цьому важливу функціональну роль відіграють і взаємозв’язки ретикулярної та лімбічної систем, насамперед з гіпокампом — ключовим центром регуляції когнітивних процесів та емоційних реакцій. Через таламокортикальні шляхи РАС впливає також на вищі психічні функції.
Отже, РАС у найширшому значенні цього поняття координує процеси нейрогуморальної та психічної регуляції. Зазначена координація забезпечується через активність різних нейромедіаторних систем, серед яких провідну роль відіграють холінергічна та серотонінергічна, а також дофамін- та адренергічна медіація. Відома, зокрема, провідна роль ацетилхоліну в забезпеченні пам’яті та когнітивних функцій, серотоніну — у регуляції емоцій, вегетативної та ендокринної систем, підтримці біоритмів тощо.
Порушення балансу нейромедіаторних систем у межах РАС може бути пусковим механізмом розвитку різних патологічних процесів [12, 21], зокрема астенічного синдрому. Ослаблення активуючого впливу на вищі коркові центри призводить до розвитку відповідного симптомокомплексу, пов’язаного з порушенням центральної регуляції енергозабезпечення нейронів різних структур мозку, у тому числі тих, що формують РАС. Тому на клітинному рівні провідним нейрометаболічним механізмом розвитку астенії є гіпоксія, що призводить до енергодефіциту нейрональних структур, ослаблення біосинтезу макроергічних сполук, порушення тканинного дихання і, нарешті, до активації процесів вільнорадикального окиснення з подальшим пошкодженням нейрональних структур, у тому числі основних «енергогенераторів» нейронів — мітохондрій. У результаті запускається типове порочне коло, де РАС відіграє роль тригерного, пускового механізму й водночас є найбільш вразливою його ланкою.
У результаті механізми розвитку астенічного синдрому багато в чому подібні до змін, що спостерігаються при ішемії мозку, а також при хронічному стресі й старінні, що потребує застосування особливої комплексної стратегії в лікуванні астенії, відмінної від стратегії лікування основного захворювання або реактивного стану.
З огляду на багатогранність і комплексний характер патогенезу астенічного синдрому його фармакотерапія становить значні складнощі. Якщо при астенії органічного походження основою лікування є вплив на основний патологічний процес, то при функціональній астенії терапія має бути спрямована безпосередньо на основні механізми її роз-витку.
У зв’язку із цим слід зазначити, що, на відміну від фармакотерапії депресій, тривоги, фобій та інших форм психопатологічних розладів, принципи й інструменти яких досить добре розроблені, стратегія та засоби лікування астенічного синдрому, особливо в поєднанні з психоемоційними розладами, до останнього часу залишалися темною плямою клінічної медицини. Застосування із цією метою різноманітних нейро- і психотропних препаратів (антидепресанти, психостимулятори, атипові нейролептики), ноотропів (пірацетам, фенібут), фітопрепаратів-адаптогенів (женьшень, родіола), вітамінів тощо не дало очікуваного результату.
Жодна наведена вище група фармакологічних засобів не може бути визнана оптимальним інструментом лікування астенії. І це не дивно, бо всі зазначені вище засоби в даному випадку є інструментами симптоматичної, а не патогенетичної терапії астенії.
Зокрема, найчастіше з цією метою застосовуються ноотропні засоби. Однак для більшості препаратів цієї групи характерна загальна нейрометаболічна дія, без будь-якого специфічного впливу на нервові центри й провідні шляхи, відповідальні за активацію енергетичного потенціалу організму. Тому ноотропи лише опосередковано впливають на основні механізми розвитку астенічного синдрому. Вони можуть виявитися корисними при супутніх виражених порушеннях пам’яті, уваги, концентрації та інших проявах дисфункції когнітивної сфери, але мало впливають на комплекс симптомів астенії в цілому.
Аналогічно діють і фітопрепарати-стимулятори (женьшень, родіола, різні бальзами, пантокрин тощо). Підвищуючи загальний тонус центральної нервової системи, вони не впливають на основні ланки розвитку астенії — не забезпечують регуляцію енергозабезпечення нейронів, нормалізацію порушеного балансу вищих психічних, вегетативних і рухових функцій, тому не можуть розглядатись як реальний інструмент лікування астенії — комплексного патологічного стану, до того ж часто вони викликають порушення сну та підвищену збудливість, що особливо небажано в даному випадку.
Що стосується вітамінів і різних вітамінно-мікроелементних комплексів, то їх ефекти тим більше не є специфічними, і їх застосування може бути доцільним лише як додаткова терапія при поєднанні астенії із сезонним дефіцитом вітаміну С (аскорбінова кислота), ламкістю судин (вітамін РР), анемією (залізовмісні препарати) тощо.
Нарешті, нейро- і психотропні препарати (зокрема, анксіолітики, антидепресанти, снодійні) можуть бути рекомендовані тільки при виражених супутніх тривожних або депресивних проявах чи порушеннях сну, але жодною мірою не є засобом лікування астенії як такої, та й не призначені для цього.
Головна проблема — комплексний вплив на фундаментальні механізми формування астенічного синдрому — залишалася невирішеною. Тому особливий інтерес фармакологів і клініцистів викликали розробка та впровадження в клінічну практику лікарського засобу з принципово відмінними механізмами та клініко-фармакологічним спектром дії — Тенотену, що ознаменувало новий етап розвитку відносно молодої, але вельми перспективної галузі фармакології — нейроімунофармакології.
У принципі лікарські засоби зі спрямованим впливом на імунні процеси давно застосовуються в ревматології, онкології, ендокринології, гематології та інших галузях медицини. У неврології зазначений підхід упроваджено у сферу лікування деяких нейродегенеративних форм патології, енцефалопатій тощо. Але саме з метою комплексної корекції нейромедіаторного балансу й енергетичного потенціалу нейронів імунофармакологічні механізми вперше реалізовані в ідеї створення та клінічній апробації Тенотену.
Тенотен являє собою антитіла до мозкоспецифічного білка S100 у вигляді суміші розведень С12, С30 і С200 — 3 мг в 1 таблетці. Щоб зрозуміти механізми дії і клініко-фармакологічні ефекти Тенотену, варто коротко охарактеризувати сам білок S100 як потенційну і перспективну терапевтичну мішень у лікуванні багатьох захворювань ЦНС, зокрема астенічного синдрому.
Під назвою S100 об’єднані підтипи специфічного протеїну, який продукується астроцитами у ЦНС, але за рахунок його подальшого транспорту всередину нейронів має як екстра-, так і інтранейрональні механізми впливу [5, 17, 22]. Головними функціями зазначеного протеїну є:
1) регуляція нейромедіаторного балансу;
2) забезпечення реакцій енергетичного обміну в нейронах;
3) регуляція іонного току крізь нейрональні мембрани та участь у формуванні структури мембран;
4) участь у процесах проліферації і диференціації нейронів;
5) участь у процесах нейропластичності та нейротрофіки [5, 8].
Отже, білок S100 можна вважати універсальним регулятором і модулятором багатьох процесів у ЦНС. Особливо цікавими з точки зору впливу на патогенез астенічного синдрому видаються його нейромедіаторні й нейрометаболічні механізми.
Білок S100 модулює активність переважної більшості нейротрансмітерів мозку. Зокрема, через ало-стеричний вплив на серотонінові 5-HT1F-, 5-HT2B-, 5-HT2C-, 5-HT3-рецептори він активує серотонінергічну систему, а через вплив на дофамінові D3-рецептори — і дофамінергічну [4, 10], тобто саме ті нейромедіаторні системи, які відіграють провідну роль у функціонуванні РАС і активність яких послаблюється в умовах хронічного стресу й астенії, а також є одним з важливих чинників розвитку тривожних і депресивних розладів. Крім того, S100 виявляє антагоністичну дію щодо сигма-1-, ГАМК-А- і ГАМК-B1-/B2-рецепторів, тобто нормалізує порушений нейромедіаторний баланс при хронічному стресі, фактично відіграючи дуже важливу роль центрального адаптогену [19].
Щодо дії на енергетику нейронів, то S100 шляхом регуляції кальцієвого току як у зовнішній, так і у внутрішній мітохондріальній мембрані нормалізує активність біоенергетичних процесів у мітохондріях, порушених при хронічному стресі, старінні та всіх формах «хвороб цивілізації» [11].
У результаті сімейство підтипів білка S100 (а їх на сьогодні налічується понад 20) можна вважати одним з провідних нейрохімічних факторів, що забезпечує повноцінну і, головне (!), збалансовану діяльність ЦНС як на системному (нейромедіаторний баланс), так і на клітинному (структура і функції нейрональних мембран, енергетика нейронів) рівнях.
У нормальних умовах білок S100 відіграє ключову роль у підтримці нейрональної пластичності, регуляції синаптичних процесів та енергетичного обміну. Проте при патологічних станах, зокрема при астенії чи хронічному стресі, рівень експресії чи функціонування S100 може змінюватися — надмірна експресія або дисфункція цього білка можуть сприяти розвитку нейрозапалення, порушенню регуляції збудження та іншим негативним процесам [24].
Тенотен базується на реліз-активних антитілах до білка S100, які отримані за допомогою спеціальної технологічної обробки. Завдяки цьому процесу антитіла набувають властивості реліз-активності, тобто вони не просто блокують білок, а модифікують його конформацію і, відповідно, функціональну активність [23].
У випадку Тенотену ці реліз-активні антитіла коригують патологічну активність білка S100. При патологічних станах (наприклад, при астенії чи нейрозапаленні) рівень S100 може змінюватись, а функція цього білка може порушуватись, що спричиняє дисбаланс у нейрональній системі. Реліз-активні антитіла Тенотену модулюють S100, повертаючи його активність до нормального фізіологічного рівня [23].
Тенотен впливає на основні патофізіологічні механізми розвитку астенії завдяки дії антитіл до білка S100. Завдяки відновленню енергетичного метаболізму й активності серотонінергічної, дофамінергічної та ГАМКергічної систем препарат відновлює функцію ретикулярної активуючої системи, яка є центральною ланкою регуляції енергозабезпечення головного мозку (свого роду енергетичним центром). Також Тенотен сприяє усуненню нейрональної гіпоксії, зменшенню оксидативного стресу та стабілізації мембран нейронів, що сприяє поліпшенню енергетичного потенціалу й адаптивних можливостей нервової системи. У результаті препарат ефективно усуває характерні симптоми астенії: когнітивні порушення, підвищену стомлюваність і психоемоційний дисбаланс, сприяючи підвищенню загальної якості життя пацієнтів.
У доклінічних дослідженнях на різноманітних тваринних поведінкових моделях були доведені виражені антистресорний і анксіолітичний ефекти Тенотену, що були порівнянні з дією еталонних анксіолітиків (феназепам, діазепам) [13]. У рамках досліджень з використанням різноманітних радіо-лігандів показаний активуючий вплив Тенотену на рецепторне зв’язування дофаміну, норадреналіну й серотоніну [4, 10]. Особливо важливим при цьому виявився різноспрямований вплив Тенотену на різні підтипи серотонінових рецепторів: активуючий — на 5-НТ1а, 5-HТ2b, 5-HT1f і водночас пригнічуючий — на 5-HT-1b [10]. Зважаючи на той факт, що саме дисбаланс в активності зазначених підтипів, особливо підвищення концентрації рецепторів 5-HT-1b поруч зі зниженням концентрації рецепторів 5-HT-1a, розглядається як важлива ланка патогенезу тривожних розладів [14], Тенотен можна розглядати як патогенетичний інструмент лікування тривожних проявів при різних формах неврологічної патології, які в переважній більшості випадків супроводжуються астенічним синдромом, що є важливим чинником погіршення клінічного перебігу основного захворювання й подальшої соціальної дезадаптації пацієнтів.
Тенотен має достатньо широку доказову базу клінічної ефективності щодо різноманітних нозологічних форм патології. Особливу увагу привертають дослідження, що верифікують потужний потенціал Тенотену як інструменту впливу на тривожноастенічні розлади в рамках неврозів, кардіологічної і цереброваскулярної патології, а також в умовах хронічного стресу.
Зокрема, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією [18] та ішемічною хворобою серця (ІХС) [16] було виявлено вірогідне зменшення параметрів як психічної, так і фізичної тривоги на фоні вегето-стабілізуючого й антиастенічного ефектів при прийомі Тенотену протягом 4 тижнів (2 тижні — по 6 таблеток/добу і ще 2 тижні — по 3 таблетки/добу). При цьому Тенотен сприяв більш швидкому розвитку власне антигіпертензивного ефекту в рамках комбінованої терапії [18], у пацієнтів з ІХС і супутніми аритміями — зменшенню частоти й вираженості нападів аритмії (екстрасистолії), а також поліпшенню показників гемодинаміки [16]. Отже, Тенотен у пацієнтів кардіологічного профілю здатен не тільки зменшувати прояви супутньої астенії та тривоги, але й безпосередньо впливати на провідні кардіологічні синдроми за рахунок нормалізації центральних регуляторних процесів (нейромедіаторний баланс), тобто проявляти клінічно значущі властивості центрального адаптогену. При цьому особливо важливою з практичної точки зору видається ефективність Тенотену саме в коморбідних пацієнтів з поєднаними тривожно-астенічними розладами з тією чи іншою формою кардіологічної або кардіоневрологічної патології [20], тобто в тих пацієнтів, фармакотерапія яких є найбільші складною і в яких найчастіше спостерігається поліпрагмазія та її негативні наслідки.
Також заслуговують на увагу порівняльні дослідження Тенотену й еталонних анксіолітиків — бензодіазепінів (діазепам, феназепам, клоназепам) у лікуванні тривоги й астенії в пацієнтів з невротичними розладами (неврастенія, психастенія) [4, 20]. При застосуванні Тенотену й одного з бензодіазепінів як препарату порівняння протягом 1 місяця виявився трохи переважаючий ефект бензодіазепінів з точки зору потужності їх анксіолітичного ефекту, але разом з тим — суттєво гірший профіль безпеки бензодіазепінів і розвиток при їх прийомі чималої кількості побічних ефектів — сонливість, міорелаксація, ортостатична гіпотензія. У Тенотену були відсутні будь-які побічні ефекти протягом курсу прийому, що визначає його безсумнівну перевагу як препарату вибору в пацієнтів з невротичними розладами. Це особливо важливо підкреслити зараз, в умовах повномасштабної війни, коли кількість пацієнтів із стрес-залежною патологією, зокрема кардіологічною та невротичною, у нашій країні стрімко збільшується [3].
Також слід згадати про ефективність Тенотену в пацієнтів із тривогою, депресією та астенією на фоні хронічних больових синдромів [15], зокрема при остеохондрозі хребта. Зменшення проявів тривожно-депресивного й астенічного синдромів суттєво полегшило суб’єктивний стан пацієнтів, вираженість больового синдрому й поліпшило якість їх життя.
Нарешті, необхідно особливо підкреслити когнітивні ефекти Тенотену в пацієнтів із синдромом помірних когнітивних порушень судинного генезу (хронічна ішемія головного мозку) та супутньою астенією. 2-тижневий курс прийому Тенотену (6 таблеток/добу) як монотерапії привів до суттєвого поліпшення когнітивного стану пацієнтів за різними нейропсихологічними шкалами (MMSE, HDRS, CDT тощо) [9] на фоні вираженого антиастенічного ефекту. З огляду на вельми обмежений клініко-фармакологічний інструментарій лікування синдрому помірних когнітивних порушень (коли ноотропні засоби вже не працюють, а інгібітори ацетилхолінестерази ще не показані), саме Тенотен виглядає оптимальним засобом впливу на когнітивну сферу в зазначеної категорії пацієнтів.
Окремо слід підкреслити, що в переважній більшості розглянутих досліджень спеціально аналізувалася безпека Тенотену як при короткостроковому (2 тижні), так і при більш тривалому лікуванні [4]. У жодному дослідженні не зафіксовано будь-яких його побічних ефектів на відміну від усіх препаратів порівняння (серцево-судинні, анксіолітики тощо). Отже, крім теоретично можливої індивідуальної непереносимості окремих інгредієнтів, а також періодів вагітності та лактації (спеціальні дослідження в цих категорій пацієнток не проводилися), Тенотен не має жодних протипоказань або ризиків щодо застосування і цим вигідно відрізняється від усіх інших нейротропних засобів хімічної природи або навіть натуральних адаптогенів.
Практичне застосування препарату не становить складнощів. Тенотен застосовується 2 рази/добу (можливо до 4 разів/добу) по 1 або 2 таблетки курсом 1–3 місяці (за необхідності, зважаючи на безпеку препарату, курс можливо подовжити до 6 місяців). Жодних складних процедур титрування дози або поступової відміни препарату при цьому не потрібно.
На завершення слід підкреслити, що проблема лікування астенічного синдрому в рамках різноманітних форм неврологічної, кардіологічної чи кардіоневрологічної патології є однією з найбільш актуальних у сучасній медицині для лікарів різних спеціальностей. Універсальні можливості застосування Тенотену при різних захворюваннях роблять знайомство із цим засобом доцільним для кожного клініциста, а подальше накопичення вітчизняного досвіду його призначення надасть змогу включити Тенотен до стандартів лікування цілої низки патологічних форм, особливо в умовах поліморбідності, яка все частіше спостерігається в медичній практиці.
Конфлікт інтересів. Не заявлено.
Отримано/Received 05.01.2025
Рецензовано/Revised 16.02.2025
Прийнято до друку/Accepted 26.02.2025
Список литературы
1. Аведисова А.С. Антиастенические препараты как средства первого выбора при астенических расстройствах. Міжнародний неврологічний журнал. 2007. № 1. С. 101-104.
2. Бурчинский С.Г., Райченко Е.В., Шулькевич А.А. и др. Хронический стресс и «болезни цивилизации»: новые возможности фармакотерапии. Практикуючий лікар. 2020. № 1. С. 58-64.
3. Стрес і серцево-судинні захворювання в умовах воєнного стану. За ред. В.М. Коваленка. Київ, 2022. 463 с.
4. Ткаченко В.І. Тенотен у лікуванні невротичних розладів. Здоров’я України. 2022. № 15–16. С. 30-31.
5. Траилин А.В., Левада О.А. Белок S100B: нейробиология, значение при неврологической и психиатрической патологии. Міжнародний неврологічний журнал. 2009. № 1. С. 166-175.
6. Adams G. Asthenia in general practice: causes and consequences. Handb Clin Pract. Vol. 2. N.Y., Waverly Press, 2023. P. 264-282.
7. Chutko LS, Surushkina SYu. Asthenic disorders. History and modernity. Zh Nevrol Psychiat. 2020;120(6):131-136.
8. Donato R, Cannon BR, Sorci G et al. Functions of S100 proteins. Curr Mol Med. 2013;13:24-57.
9. Duma SA, Shishkin SV. Tenoten in the therapy of patients with moderate cognitive impairment. Bull Exp Biol Med. 2009;148(Suppl 1):353-356.
10. Gorbunov EA, Ertuzun IA, Kachaeva EV et al. In vitro screening of major neurotransmitter systems possible involved in the mechanisms of action of antibodies to S100 protein in released-active form. Neuropsychiat Dis Treat. 2015;11:2837-2846.
11. Hermann A, Donato R, Weiger TM et al. S100 Calcium Binding Proteins and Ion Channels. Front Pharmacol. 2012;3:67.
12. Jordan AL, Peters M, Tollenback R. Chronuc fatigue syndrome in neurological practice. NY Rev Clin Neurol. 2006;15:124-138.
13. Kheifez IA, Molodavkin GM, Voronina TA et al. Involvement of the GABA-B system in the mechanism of action of ultralow-dose antibodies to S-100 protein. Bull Exp Biol Med. 2008;145(5):614-616.
14. Lindmark AP. Anxiety Disorders. Psychopathological Syndromes in General Practice. NY, Owen Press, 2014. P. 64-92.
15. Loginov VG, Tsurko KI, Fedulov AS. The effect of Tenoten on levels of anxiety and depression in patients with chronic pain syndrome with neurological manifestations of osteochondrosis. Neurol Neurosurg East. Eur. 2015;1(25):132-138.
16. Matyushin GV, Yurin VV, Golovenkin SE et al. The experience of using anxiolytic drugs in the treatment of patients with premature beats and paroxysmal supraventricular tachyarrhythmias. Lech Vrach. 2009;2:76-78.
17. Michetti F, Clementi ME, Di Liddo R et al. The S100B protein: a multifaceted pathogenic factor more than a biomarker. Int J Mol Sci. 2023;24:9605-9616.
18. Nikol’skaya IN, Guseva IA, Bliznevskaya EV et al. The role of anxiety disorders in hypertensive disease and the ways of its correction. Lech Vrach. 2007;3;89-90.
19. Pietzsch J. S100 proteins in health and disease. Amino Acids. 2010; 41:755-760.
20. Shavlovskaya OA, Kuznetsov SJ. Correction of anxiety disorders: focus on a comorbid patient. Ther Archiv. 2018;4:67-71.
21. Taran S, Gros P, Gofton T et al. The reticular activating system: a narrative review of discovery, evolving understanding, and relevance to current formulations of brain death. Can J Anaesth. 2023;70:788-795.
22. Xia C, Braunstein Z, Toomey AC et al. S100 proteins as an important regulator of macrophage inflammation. Front Immunol. 2018;8:1908-1918.
23. Voronina T. The role of hypoxia in stroke and convulsive states. Antihypoxants Rev Clin Pharmacol Med Ther. 2016;14:63-70.
24. Hernández-Ortega K, Canul-Euan A, Solis Paredes J et al. S100B actions on glial and neuronal cells in the developing brain: an overview. Front Neurosci. 2024;18.