Международный эндокринологический журнал 3(15) 2008

Вступ

Ускладнення цукрового діабету, особливо діабетичні поліневропатії (ДПН), тісно пов’язані зі зростанням кількості молекулярних пошкоджень білків, ліпідів, нуклеїнових кислот, що викликані вільними радикалами. Тоді як за нормального фізіологічного стану генерація активних форм кисню та радикальних продуктів регулюється ферментною та неферментною антиоксидантною системою захисту, за патологічного стану має місце порушення метаболічного співвідношення між анти- і прооксидантною системами [1]. Доведено, що основним антиоксидантом як у нормі, так і за патології є церулоплазмін (ЦП). Разом із трансферином він утворює прооксидантно-антиоксидантну систему крові, що бере участь у підтримці окисного гомеостазу. У цій системі ЦП відіграє роль антиоксиданту, а трансферин виконує прооксидантну функцію. За фізіологічних умов ЦП крові інгібує пероксидне окислення ліпідів (ПОЛ) на 50 %, він є головним антиоксидантом крові. Вважається, що антиоксидантний ефект ЦП залежить від його пероксидазної активності [2].

З огляду на важливу роль ПОЛ в патогенезі ДПН не викликає сумнівів необхідність контролю за показниками вільнорадикального окислення ліпідів у хворих на дану патологію, що дає підставу для вивчення впливу лікарських препаратів антиоксидантної дії на ці процеси [4].

Мета дослідження — вивчити стан про- та антиоксидантної системи крові у хворих на діабетичну поліневропатію через 3 та 6 місяців після проведеного лікування з додатковим призначенням мілдронату.

Матеріал і методи

Обстежено 40 хворих на ЦД 2-го типу, які перебували на стаціонарному лікуванні в Чернівецькому обласному клінічному ендокринологічному диспансері, зокрема 18 жінок та 22 чоловіки віком від 45 до 65 років. ЦД середнього ступеня тяжкості спостерігався у 38 хворих, тяжкий ЦД — у 2 хворих, у тому числі компенсований — у 4 хворих, субкомпенсований — у 36 пацієнтів.

Хворі були розподілені на дві групи: І група — 22 пацієнти, які отримували базисну терапію (дієта № 9, амарил по 4 мг вранці, пентоксифілін по 5 мл внутрішньовенно крапельно на 250 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, вітаміни В₆, В₁₂); ІІ група — 18 хворих, які на фоні базисного лікування отримували мілдронат (5 мл 10% розчину внутрішньовенно 1 раз на добу впродовж двох тижнів).

Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб.

Біохімічні дослідження проводили у плазмі крові хворих і донорів, забір якої здійснювали вранці натще. Біохімічні показники у хворих визначали до лікування (на 1-шу — 2-гу добу госпіталізації) і після проведеного лікування (на 14-ту добу).

Принцип методу визначення церулоплазміну (КФ 1.16.3.1) грунтується на окисленні п-фенілендіаміну за участю ЦП. Ферментативну реакцію зупиняли додаванням фтористого натрію. Величина оптичної густини утворених продуктів свідчила про концентрацію ЦП [5].

У плазмі крові визначали активність каталази [6]. Принцип методу визначення активності каталази базується на здатності пероксиду водню утворювати з солями молібдену амонію стійкий забарвлений комплекс.

Отримані дані опрацьовані методами математичної статистики з визначенням середньої арифметичної величини (М), середньої похибки середньої арифметичної величини (m), а також критерію Стьюдента.

Результати дослідження та їх обговорення

Нами були вивчені динаміка показників ПОЛ, а також стан антиоксидантної системи (АОС) крові через 3 та 6 місяців після проведеного лікування у хворих на ДПН.

Динаміка показників ПОЛ і білків та стан АОС крові через 3 та 6 місяців після базисного лікування у хворих на діабетичну поліневропатію наведені в табл. 1.

Із результатів нашого дослідження видно, що у хворих на ДПН після базисного лікування вже через 3 місяці відбувається активація процесів ПОЛ та пригнічення стану захисної АОС організму, що проявляється збільшенням активності церулоплазміну, зменшенням активності каталази. Через 6 місяців ці показники майже не відрізнялись від відповідних показників у хворих до проведеного лікування.

Динаміка показників ПОЛ та стан АОС крові через 3 та 6 місяців після додаткового призначення мілдронату у хворих на ДПН наведені в табл. 2.

Дані табл. 2 свідчать, що через 3 місяці після проведеного лікування з додатковим призначенням мілдронату у хворих з ДПН відзначалась тенденція до збільшення активності церулоплазміну на 12,0 %, активність каталази майже не змінилася порівняно з відповідними показниками хворих після виписки.

Через 6 місяців після проведеного лікування відмічалось вірогідне збільшення активності церулоплазміну на 21,0 % порівняно з відповідними показниками хворих після виписки та зниження активності каталази на 11,9 %, що свідчить про пригнічення захисних АОС організму.

Отже, при призначенні на фоні базисного лікування мілдронату лише через 6 місяців відбувається активація процесів ПОЛ та пригнічення стану захисної АОС організму, що вказує на необхідність повторного курсу лікування.

Висновки

1. При базисному лікуванні вже через 3 місяці після проведеної терапії відбувається активація процесів ПОЛ та пригнічення стану захисної АОС організму. Через 6 місяців ці показники майже не відрізнялись від відповідних показників у хворих до проведеного лікування.

2. При призначенні на фоні базисного лікування мілдронату через 6 місяців відбувається активація процесів ПОЛ та пригнічення стану захисної АОС організму, що вказує на необхідність повторного курсу лікування.

Перспективи подальших досліджень

Привертає увагу необхідність подальшого вивчення впливу мілдронату на показники окислювальної модифікації білків плазми крові для лікування та профілактики діабетичних поліневропатій.