Журнал «Здоровье ребенка» 2(5) 2007

Протягом останніх років відмічається тенденція до збільшення кількості дітей з проявами вегетативної дисфункції ВД . Частота цієї патології становить 7,5 випадка на 1000 дитячого населення. Насамперед це пов'язано з наявністю у хворих із ВД хронічних вогнищ інфекції, погіршенням умов життя та дією постійного хронічного стресу внаслідок екологічних та соціальних проблем [3]. За останнє десятиріччя прослідковується взаємозв'язок із збільшенням частоти церебральної патології, зокрема перинатального ураження центральної нервової системи. Дана нозологія обумовлює 40–60 % випадків неврологічної патології у дітей та підлітків [6]. За даними Комітету ВОЗ, у 10 % дітей можна діагностувати нервово-психічні захворювання, 80 % яких пов'язані з перинатальним ураженням ЦНС.

Причини, що провокують зростання даної групи захворювань, надзвичайно різноманітні. До них належать: ускладнений перебіг вагітності, несприятливі зовнішні фактори впливу на організм вагітної жінки, ведення батьками нездорового способу життя. Безсумнівний вплив має наявність хронічних соматичних захворювань у батьків. У 40 % жінок та 30 % чоловіків відмічено хронічні захворювання, серед яких хвороби серця і судин, шлунково-кишкового тракту, нирок, бронхіальна астма, ендокринна патологія.

Наслідки перинатальних уражень є вражаючими. Так, у 20 % дітей першого року життя простежується явний психоневрологічний розлад аж до церебральних паралічів, у 80 % спостерігаються різні резидуальні явища (затримка мовного розвитку, порушення психомоторного розвитку, гіперзбудливість, синдром дефіциту уваги або гіперактивності) [6]. Приблизно у 21 % випадків серед дітей раннього віку діагностується синдром мінімальної мозкової дисфункції [3].

При проведенні клінічного обстеження дітей старшої вікової групи, в анамнезі яких були ознаки перинатального ураження нервової системи, у 52 % випадків діагностувався синдром вегетативної дисфункції.

Вегетативна дисфункція — захворювання поліетіологічного генезу, в патогенезі якого лежить дисбаланс у діяльності вегетативної нервової системи на внутрішньоклітинному, мембранному та тканинному рівнях. Недостатня оксигенація мозку веде до виникнення енергодефіциту, порушення аксонального траспорту, накопичення вільних радикалів, а внаслідок цього — до порушення ресинтезу білка, фосфоліпідів та інших структурних компонентів клітини, активації перекисного окислення ліпідів [1, 9, 11]. Розлади церебральної гемодинаміки, як одного із провідних механізмів вегетативної дисфункції, підсилює утворення вільних радикалів та гліколіз матричних білків судинного ендотелію [7, 10, 12, 13]. Це в свою чергу призводить до збільшення опору дрібних судин і, отже, прогресує зміна кровотоку. Таким чином, виникає порочне коло: розлад кровообігу супроводжується утворенням вільних радикалів, які викликають подальше ушкодження судинного ендотелію. Особливо наглядні ці патогенетичні ланцюги у пацієнтів, які мають органічну, функціональну слабкість нервової системи, що прослідковується від перинатального періоду.

При поглибленому вивченні причинно-наслідкових патогенетичних механізмів у формуванні вегетативних дисфункцій у дітей з обтяженим перинатальним анамнезом нашу увагу привернула сполука, яка синтезується як бактеріями, так і клітинами вищих організмів з класу вітаміноїдів — це α-ліпоєва кислота (1, 2-дітіолан-3-валеріанова кислота).

До терапевтичної дії препаратів α-ліпоєвої кислоти, які виявилися для нас актуальними, відносять: поліпшення трансмембранного транспорту глюкози з активацією процесів окислювання глюкози; антиоксидантний ефект, зниження концентрації жирних кислот у плазмі, зниження вмісту загального холестерину та його ефірів у крові, збільшення рівня протеїнів у сироватці крові, підвищення стійкості клітин до гіпоксії [5, 14, 15]. Зокрема привертає увагу жовчогінний, дезінтоксикуючий і спазмолітичний ефект, що є особливо актуальним при корекції вегетативних розладів [1, 2, 4, 7].

Y. Suzuki та співавт. [16] в експериментальних дослідженнях показали, що у високій концентрації α-ліпоєва кислота діє як «пастка» щодо вільних радикалів. Подібні дані одержали L. Parcker і співавт. [13]. Крім того, α-ліпоєва кислота відновлює ендогенні системи захисту від радикалів. Її називають універсальним антиоксидантом, що функціонує як на мембрані, так і у водних середовищах. Дана сполука є необхідним елементом у процесі вироблення організмом АТФ, вона може працювати синергічно з іншими добавками, які в такий же спосіб беруть участь у метаболізмі АТФ. Це, наприклад, креатин, рибоза й коензима 10 [8, 9]. Дослідження, проведене в Німеччині, показало, що α-ліпоєва кислота здатна підвищувати запаси глюкози й швидкість її перетворення в АТФ на 40 %.

Матеріал та методи

Нами було обстежено 33 дітей у віці 6–8 років, які знаходились на лікуванні в умовах неврологічного та гастроентерологічного стаціонару з діагнозом вегетативна дисфункція. В усіх пацієнтів в анамнезі мала місце перинатальна патологія ЦНС гіпоксично-травматичного генезу. Вегетативна дисфункція проявлялася у вигляді перманентних та пароксизмальних розладів. Діти були розділені на дві групи: першу — основну (17 дітей, які отримували α-ліпоєву кислоту) та другу — контрольну (16 дітей). Групи були зівставлені за віком, статтю та перебігом хвороби. Проводилось клінічне обстеження (оцінка неврологічного та соматичного статусу), детальне анкетування з уточненням біологічного анамнезу (перебіг вагітності, пологів, раннього неонатального періоду), розвитку в грудному та ранньому віці, сімейного анамнезу, генетичних та соціально-побутових показників. Оцінка стану вегетативної нервової системи проводилася за стандартним тестом Вейна. Стан периферичної мікроциркуляції оцінювався за допомогою капіляроскопії судин нігтьового ложа. Обстеження дітей основної групи проводилося тричі, контрольної — двічі.

У проведенні лікування використовувався однаковий комплекс, за винятком препарату α-ліпоєвої кислоти, який призначався дітям основної групи. Препарат α-ліпоєвої кислоти застосовувався у дозі 150 мг на добу у два прийоми впродовж 3 тижнів.

Клінічна ефективність лікування оцінювалася за трибальною шкалою: значне покращення, покращення, стан без змін. Статистична обробка матеріалу проводилася на комп'ютері з використанням пакетів статистичних програм, обрахуванням кореляцій та середніх за критерієм вірогідності р < 0,05.

Результати та обговорення

При госпіталізації у 56,25 % дітей була виражена мармуровість кистей та стоп, виявлені функціанальні порушення мікроциркуляції. Періодичне відчуття похолодання кінцівок, поколювання, іноді біль, озноб спостерігалися у 62,5 % обстежуваних. 31,25 % відзначили часті парестезії в верхніх кінцівках, пов'язані з перенапруженням та дратівливістю, зміною атмосферного тиску тощо. У 12,5 % дітей за допомогою капіляроскопії виявили патологічну звивистість капілярів. Психовегетативний сидром спостерігався у 56 % досліджуваних.

На кінець 1-го тижня лікування препаратом α-ліпоєвої кислоти Берлітіоном у 54 % дітей, які мали порушення мікроциркуляції, спостерігалась нормалізація капіляроскопічної картини. Зникла регіонарна спазмованість капілярів. Скарги на похолодання в кінцівках зменшились у 79 % випадків. Парестезії залишилися в 3 дітей.

Після закінчення стаціонарного лікування лише в 1 дитини основної групи проти 6 контрольної залишились порушення мікроциркуляції. Такі симптоми, як парестезії та похолодання кінцівок, на кінець лікування не турбували жодного з досліджуваних основної групи. На рис. 1 наведено капіляроскопічну картину судин нігтьового ложа у дітей зі змінами мікроциркуляції до проведеного лікування. Цікаво, що більш значне покращення капіляроскопічної картини мало місце у дітей основної групи, у 88 % випадків (вірогідна різниця з контрольною групою, р < 0,05). На рис. 2 капіляроскопічна картина тієї самої дитини після 3-тижневого курсу терапії Берлітіоном. Дуже добре видно різницю між рис. 1 та рис. 2, що свідчить про позитивний вплив препарату на функціональні порушення мікроциркуляції. У дітей контрольної групи такої динаміки не спостерігалося.

Психовегетативний синдром залишився у всіх досліджуваних дітей. Крім того, прийом Берлітіону не вплинув на виявлену патологічну звивистість капілярів (рис. 3).

При використанні Берлітіону не було зареєстровано серйозних побічних дій та ускладнень у жодного з хворих.

Висновки

Таким чином, Берлітіон справляє позитивний клінічний ефект. Аналіз результатів лікування свідчить про більш високу ефективність комплексу з включенням Берлітіону порівняно з традиційною схемою лікування. Найбільш раціональним є його призначення при лікуванні вегетативних розладів з порушеннями мікроциркуляції у дітей з перенесеною перинатальною патологією ЦНС гіпоксично-травматичного генезу в анамнезі. Можна рекомендувати застосування Берлітіону в комплексному лікуванні вегетативної дисфункції при наявності клінічних ознак порушення периферичної мікроциркуляції.