Газета «Новости медицины и фармации» 19(261) 2008

У розширеному виїзному засіданні колегії Міністерства охорони здоров'я, що відбулося в листопаді 2008 р. у Донецьку, взяли участь міністр охорони здоров'я України В.М. Князевич, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я Т.Д. Бахтєєва, начальники обласних управлінь охорони здоров'я, державні санітарні лікарі, провідні фахівці галузі, представники засобів масової інформації. Головна тема — стан виконання Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 рр.» та протокольного рішення щодо результатів засідання Координаційної ради з проблем ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії при Президентові України.

Обговорювана проблема — одна з найактуальніших для регіону: Донецька область за рівнем захворюваності на туберкульоз посідає п'яте місце в Україні. На стрімкий розвиток епідеміологічного процесу туберкульозної інфекції впливають і негативні місцеві фактори: переважаюча частина міського населення, висока щільність проживання, значна концентрація промислових підприємств, велика кількість пенітенціарних установ, у тому числі для хворих туберкульозом, а також рівень поширенності ВІЛ-інфекції та зростання кількості хворих із сумісною патологією «ВІЛ/СНІД +  туберкульоз», питома вага яких серед загальної кількості вперше зареєстрованих на туберкульоз у 2008 р. склала 14,4 %.

Але не тільки ці прикрі обставини зібрали урядовців саме у Донецьку. Докладніше про це та інші нагальні проблеми системи охорони здоров'я — в ексклюзивному інтерв'ю В.М. Князевича кореспонденту «НМіФ».

— Сьогодні ми розглядаємо проблеми туберкульозу в державі у цілому. Ці проблеми схожі для всіх регіонів: недофінансування медичних закладів, відсутність сучасного обладнання, дефіцит спеціалістів. Наші фтизіатричні установи забезпечені кадрами тільки на 62 відсотки. Приблизно 40 відсотків працівників протитуберкульозних диспансерів — люди пенсійного віку. Потрібні негайні серйозні зміни щодо оплати праці медичних працівників, підходів до лікування туберкульозу. Поки ще, на жаль, на законодавчому рівні такі зміни запровадити не вдалось. Але є й позитивні моменти. У Донецькій області знижено захворюваність на туберкульоз на 4,5 відсотка, але поки не вдається, як і деяким іншим регіонам, стабілізувати ситуацію із захворюваністю на СНІД. Проблем багато, але треба віддати належне — медичні працівники, влада і бізнес регіону об'єднали зусилля та допомагають справитися з бідою. І ми хочемо узагальнити досвід донеччан для всіх, хто працює над зазначеною проблемою.

— Неможливо обминути питання про фінансово-економічну кризу. Чи позначилася вона на медичній галузі?

— Можу сказати, що на сьогодні ситуація в галузі є стабільною. Ми не маємо проблем з фінансуванням із держбюджету щодо медикаментів, заробітної плати, харчування в лікарнях. Усі програми, гарантовані державою, виконуються. Інша річ, що в регіонах місцева влада на свій розсуд використовує виділені державою кошти.

На минулому засіданні уряду прийнято постанову про створення міжвідомчої комісії, яка проаналізує ситуацію, проінвентаризує усі підконтрольні міністерству заклади. Нам поставили дуже жорсткий термін — протягом місяця розібратися і доповісти. Наступного тижня питання про стан охорони здоров'я та реформи, які необхідно провести, будуть заслуховуватися на засіданні Ради національної безпеки.

Ми розуміємо, що попереду на нас чекають скрутні часи. Проблем буде дуже багато, обов'язково матимуть місце непопулярні рішення в системі охороні здоров'я. Коли суспільство консолідоване, влада стабільна — можна йти на такі речі. Але в Україні фінансово-економічна криза співпала з політичною. Усе це призводить ще до однієї кризи — психологічної. Результати дуже серйозні: депресивні, суїцидальні... Не можна так маніпулювати свідомістю населення. Збільшується необхідність у наданні психотерапевтичної допомоги, тому я дав доручення провідним фахівцям, психотерапевтам, щоб готували широкий круглий стіл із залученням ЗМІ щодо цієї проблеми. Ситуація дуже складна, але під контролем.

Навіть під час кризи я як міністр буду наполягати на реформі системи охорони здоров'я, що дасть можливість гідно пройти через це випробування. Система охорони здоров'я потребує обгрунтованих змін, що дали б результат і для галузі, і для населення, яке обслуговується в наших лікувальних закладах. Це довготривала програма. Але ми повинні зупинити в країні тенденцію до вимирання, створити умови для якісного життя людей.

— Як у такій ситуації буде виглядати бюджет охорони здоров'я на 2009 рік?

— Ми розраховували на збільшення бюджету 2009 р. на 10 мільярдів гривень. Але це ми тільки розраховували. Зараз за дорученням уряду починаємо рахувати по-новому. Завдання стоїть так: не бюджет розвитку, а бюджет виживання — залежно від того, як буде розвиватися економічна ситуація, а прогноз, я повторюю, не оптимістичний. Ми готуємо серйозні зміни на всіх рівнях: законодавчому, виконавчому, міжгалузевому. Стосуються вони, по-перше, переорієнтації економіки на власного виробника і споживача. Треба зменшити обсяг зовнішніх закупівель, підтримати вітчизняне виробництво медикаментів та медтехніки за всіма напрямками. Тому важко називати цифри... Ми планували ріст заробітної плати — змушені зупинити цей процес на рівні, який був, і, дай Бог, цей утримати. У нас більше мільйона людей працюють у галузі, проводяться 15 тисяч щоденних серйозних операцій по всій країні, ведуться планові обстеження хворих. Наше завдання — заспокоїти людей, зробити так, щоб вони були впевнені — у разі потреби кваліфіковану допомогу лікарів отримають усі. Інакше бути не може.

— А щодо соціальних програм?

— Президент сказав: «Соціальні програми не повинні знищуватись». І наше завдання — не знизити планку, навпаки, реформуватись і покращити ситуацію. Я думаю, що повторення такої кризи, яку ми пережили у 1994–95 роках, не буде. Ми вже інші: навчилися працювати в ринку, можемо реагувати на виклики, інша справа, що треба це робити спокійно, без ажіотажу. Люди повинні побачити, що є менеджери державного рівня, які знають, що робити і як вивести ситуацію на належний рівень. Ми не будемо робити жодних абсурдних, авантюрних кроків. Ми повинні консолідуватися, зрозуміти, що медична громада дуже потужна, від неї багато залежить.

— Зараз багато говорять про медицину профілактичну. Чи не завчасно сьогодні піднімати цю тему — начебто не до того...

— Питання профілактики захворювань у всі часи було актуальним. Ми завершуємо роботу над багаторічною «Програмою первинної медичної допомоги» для дільничного лікаря, педіатра, лікаря загальної практики або сімейної медицини. У ній передбачено, що 60 відсотків обсягу роботи лікаря буде становити профілактична робота. Дільничний, сімейний лікар має знати все, що стосується здоров'я конкретної сім'ї, за яку він відповідає, і тільки він повинен давати поради кожному члену сім'ї щодо гігієни харчування, поведінки в тій чи іншій неординарній ситуації, навчати, як запобігати небажаній вагітності, уникнути кишкових інфекцій, СНІДу, туберкульозу, роз'яснювати, чому важлива вакцинація, що потрібно для того, щоб бути здоровим. Ми цю програму обов'язково запустимо. Ми пройдемо цей процес.

— Як, на Вашу думку, налагоджена система профілактичної роботи дозволить уникнути випадків смерті дітей на уроках у школах?

— Трагічна статистика: щороку в країні гине 1000 дітей у віці 15–16 років. У переважній більшості — від нещасних випадків. Статистика складна, тривожна. Переконаний, первинне тут — роль дільничного лікаря, сімейного.

На спільній колегії МОЗ, міністерств спорту, освіти я запитав: «Хто знає свого дільничного лікаря?» І серед аудиторії в 150 чоловік десь чоловік 5 піднесли руки. Звідси починається проблема. Навіть маленька дитина має знати: почуває себе погано — треба сказати батькам, у школі — вчителю; дорослі повинні знати, якого лікаря повідомити про стан дитини, і вже лікар, який знає дитину від народження, буде вживати заходів.

А ще важливо, щоб учитель, особливо учитель фізкультури, вмів надати первинну медичну допомогу, для цього — пройти відповідні курси. Тримати лікаря в кожній школі нераціонально — занадто дорого. Звичайно, треба також переглянути нормативи 60-х років, але зовсім відмовлятися від фізичних навантажень не можна. Це шлях у нікуди, тому що діти і так мало рухаються, багато часу проводять біля комп'ютерів. Треба залучати їх до фізкультури. Але як це зробити, коли центри здоров'я, фізкультурні диспансери знищили, зруйнували цілу оздоровчу систему, в результаті — немає спортивної медицини, погіршується організаційно-методична, профілактична робота. Що ж, будемо відновлювати.

З приводу хлопця з Краматорська... Це трагедія для всіх. Але ще страшніше, коли політики заробляють на цьому, аби вирішити якісь свої питання. Залякують суспільство, гублять життя інших дітей. Мені простіше було б погодитися з усіма, ніби зняти питання. Але треба дати суспільству чесну відповідь — що ж насправді трапилося, щоб більше ніхто не маніпулював людським горем. Для мене авторитетів немає, поки я на цій посаді. Істина має бути встановлена, нехай болюча, навіть не вигідна для когось. Працюють експерти, надходять пропозиції від багатьох людей, щоб прийняти правильне рішення. Я повністю поінформований щодо цієї проблеми. Але є думка одних, є думка інших, є думка світової громадськості. Увесь світ спостерігає, як поведеться Україна, чи вона вже стає суспільством цивілізованим, чи ми самостійно розберемося з викликами, чи з нас посміються, і хтось на цьому заробить.

— Вакцинацію в Україні буде продовжено?

— Я призупинив процес вакцинації до з'ясування всіх обставин випадку у Краматорську. Це питання розглянуто Комітетом Верховної Ради, свою інформацію надала Всесвітня організація охорони здоров'я, відбулася патологоанатомічна конференція у Донецьку, зараз готується велика науково-практична конференція. Як міністр я запевняю, що всі висновки будуть оприлюднені.

Альтернативи щепленням сьогодні немає. Відмовитися від щеплень — право батьків, вони відповідають за свою дитину. Однак їх вибір позначиться на тому, як суспільство прийме невакцинованих дітей, адже без щеплень дітей не приймають ні до школи, ні до дитсадка.

Рішення продовжувати чи не продовжувати додаткову імунізацію проти кору та краснухи в Україні буде прийматися на найвищому державному рівні, а не особисто міністром.

— Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію з цінами на лікарські засоби.

— Я був ініціатором реформування системи регуляторних органів у фармацевтичному бізнесі. Суть цієї реформи — якісні ліки для всіх у достатній кількості й за прийнятною ціною. Є рішення про створення державної інспекції лікарських засобів. Вона буде контролювати всі процеси: виробництва, якості, ліцензування, ціноутворення. Реєстрація лікарських препаратів буде здійснюватись у відповідному департаменті міністерства.

Що відбувається на фармацевтичному ринку сьогодні? Курс долара різко пішов угору. Дистриб'ютори, пам'ятають кризу 90-х років, коли багато фармацевтичних компаній, особливо оптових, збанкрутіло, не знаючи, не розуміючи, що відбувається. Тепер фірми, враховуючи цей гіркий досвід, підняли ціну. Реакція держави була миттєвою — одразу обгрунтовано відреагували: проаналізували, почали домовлятися і вирішувати, на яких засадах будемо співпрацювати. Тоді ми ще не знали, як воно буде далі, чи Міжнародний валютний фонд виділить нам позику. Зараз можна говорити про стабілізацію процесу. Ми ретельно вивчаємо питання регулювання цін на ліки, як позначиться на ринку призупинення процесу імпорту ліків. Країна виробляє 30 відсотків препаратів від тих, що потрібні, а імпортери завозять інші. З'являється дефіцит. Ми це проходили — і це неправильно. Треба налагодити ринок з урахуванням того, що органи, які ми створили, ще не можуть взяти на себе ліцензування. Але це питання часу.

У міністерстві розпочала роботу гаряча телефонна лінія (8-044-253-54-84). Згідно з графіком на запитання відповідають спеціалісти різних напрямків, у тому числі — з питань лікарських засобів. Усі наші дії відкриті, ми робимо все, щоб урахувати інтереси населення, щоб люди знали: медикаменти будуть, а можливо, виділимо і дотації на ті або інші препарати.

Сьогодні, коли населення психологічно пригнічене, коли дуже багато людей не знають, що робити, нам, як нікому іншому, треба працювати. Спокійно і впевнено робити свою справу, шукати шляхи, вирішувати питання, щоб нас поважали, щоб до нас йшли, щоб люди отримували допомогу, на яку розраховують. Коли ми будемо як одна сильна команда, то переможемо все і допоможемо українському народу пережити ці тяжкі часи гідно.

— Василю Михайловичу, будь ласка, декілька слів про особисте. Як вам працюється на донецькій землі?

— Я з задоволенням на Донеччині. Атмосфера ділова, відверта. Регіон динамічно розвивається, хоча, звісно, є й певні проблеми. Для мене Донецьк — не просто регіон. Тут покійний тесть був шахтарем. І дружина довгий час тут жила. Я навіть приїжджав у Торез на заробітки. Це — життя. Я люблю цей край. Правда, мені не подобається, коли дехто підкреслює свою винятковість. По-чесному треба. І все буде добре.

Ліна ДУНАЄВА, Валентина ФЕДОРОВА